Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому icon

Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому



НазваниеРеферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому
Дата конвертации15.09.2012
Размер357.29 Kb.
ТипРеферат


Реферат


Тема: Курс сольфеджіо

в початковому спеціалізованому

мистецькому навчальному закладі.


ЗМІСТ



  1. Вступ: Мета та завдання предмету сольфеджіо




  1. Планування навчально-виховного процесу




  1. Організація навчально-виховного процесу




  1. Контрольні заходи та їх проведення




  1. Оцінювання навчальних досягнень




  1. Форми навчального процесу:




  1. Вокально-ітонаційні навички




  1. Сольфеджування та спів з листа




  1. Метроритм




  1. Музичне сприйняття




  1. Музичний диктант




  1. Виховання творчих здібностей


VII. Теоретичні знання та практичні навички


  1. Заключення




  1. Література



Мета та завдання предмету сольфеджіо


Сольфеджіо як дисципліна має важливе значення для комплексного навчання та вихо­вання дитини, формує особисто-ціннісне ставлення до мистецтва, стимулює творчий потен­ціал особистості, сприяє підвищенню культури слухання та сприйняття музики, виховує по­требу в духовному самовдосконаленні.

При загально-естетичній спрямованості метою предмета сольфеджіо є естетичне вихо­вання юного музиканта, комплексний розвиток його загальних та спеціальних здібностей, особливо музичного слуху, музичної обізнаності (грамотності), музичного смаку і творчих здібностей, здатності самостійного музичного мислення у процесі сприйняття або виконання музичного твору, розширення загального музичного кругозору. «Вміння слухати й розуміти музику – є однією з елементарних ознак, без якої неможливо уявити повноцінного вихо­вання» (В. О. Сухомлинський).

Загальна мета включає низку конкретних завдань: розвиток почуття ладу, метроритму, музичної пам’яті, слуху у різних його проявах (інтонаційного, звуковисотного, гармонічного, поліфонічного, тембрового), формування навичок сольфеджування, музичного аналізу, актив­них навичок сприйняття музичного матеріалу, творчої фантазії, надбання музично-теоре­тичних знань, а також збагачення емоційно-почуттєвої сфери учнів.


Досягнення високих результатів при виконанні кожного з цих завдань сольфеджіо можли­ве завдяки використанню багатьох форм роботи, раціональної організації роботи на кожному уроці протягом усього терміну навчання.


^ Планування навчально-виховного процесу


Навчально-виховний процес є двостороннім, він об'єднує дії викладача й учня та має спрямованість на рішення завдань курсу сольфеджіо. Педагогічна діяльність викладача в орга­нізації цього процесу є визначальною. Вона пов'язана з плануванням, організацією уро­ків, вихованням та розвитком учнів, організацією контролю та корегуванням навчальної діяль­ності учнів. Без чіткого планування не може бути добре організованого навчального процесу.

Викладачі сольфеджіо користуються календарно-тематичними планами, що відповіда­ють програмним вимогам, після затвердження цих планів адміністрацією школи. Кожен ви­кладач повинен мати поурочні записи самопідготовки, тобто робочі плани, для приведення змісту матеріалу уроку у відповідність з реальним рівнем розвитку учнів певної вікової групи, їх здібностями та для забезпечення диференційованого підходу. Поурочний план може бути складений у вигляді конспекту, тез, таблиці тощо із визначенням теми та мети уроку. При плануванні змісту уроку треба обов’язково враховувати різницю в тенденціях з 8-річним або 6-річним терміном навчання, використовувати та вміло поєднувати різні форми та методи роботи з урахуванням потреб, інтересів та вікових особливостей учнів.

Специфікою предмета сольфеджіо є те, що ні одна з традиційних форм роботи не є дру­горядною за своєю значимістю, кожна потребує до себе постійної уваги. Починаючи урок, викладач повинен чітко знати, яку частину уваги та часу треба приділити тій чи іншій формі роботи, продумати використання методів та прийомів у залежності від рівня індивідуальних здібностей, віку, якостей особистості учнів групи. Питання самопідготовки викладача є та­ким же важливим, як і організація уроку.

Враховуючи реалії сьогодення (перенавантаження учнів у загальноосвітніх школах, де­фіцит вільного часу, навчання в групах з сольфеджіо учнів різних здібностей і віку) викла­дачу необхідно планувати кожен урок за принципом оптимізації навчального процесу, який передбачає системний підхід до організації навчання, підвищення якості викладання за раху­нок раціональної організації уроку, застосування найбільш оптимальних методів та прийомів навчання, які забезпечать заощадження часу та сил учнів на уроці. Також слід приділити сер­йозну увагу розвиваючому та виховному характеру завдань.

Плануючи навчальний матеріал, викладач повинен визначити внутри­предметні зв'язки. Для досягнення ефективності результатів на уроці сольфеджіо всі численні форми роботи повинні бути об'єднані в одну систему, яка допоможе глибше та ширше розкрити тему уроку, розв’язати конкретні завдання кожного окремо взятого часового відрізку навчального про­цесу. На кожен урок викладачем обирається тема, що проходить через всі макро- й мікро­структури уроку та форми роботи. Вибір завдань обумовлюється конкретною метою, що по­винна бути органічно пов’язана з темою уроку.


Навчальні та розвивальні задачі:


  • виробити вміння i навички;

  • виявити рівень знань, вмінь і навичок;

  • підвищити якість знань, послідовність дій;

  • закріпити вивчений матеріал, знання, вміння, навички;

  • розвивати вміння аналізувати, творчо і логічно мислити;

  • розвивати пізнавальний інтерес, пам'ять;

  • розвивати образне мислення, творчу уяву;

  • розвивати вміння самостійно працювати;

  • вчити виконувати завдання творчого характеру;

  • систематизувати знання, вміння, навички;

  • провести контроль знань, умінь, навичок.


Виховні задачі:


  • виховувати зацікавленість навчанням, прагнення вчитися;

  • викликати зацікавленість, відповідальність, почуття захоплення;

  • виховувати бажання до творчої діяльності;

  • виховувати активність, працьовитість, самостійність;

  • сприяти формуванню моральних, естетичних, духовних якостей;

  • прищеплювати естетичні смаки, розвивати вміння реагувати на почуте.

Дуже важливо побудувати заняття так, щоб одні учні дійсно відчували впевненість у можливості виконати запропоновані завдання, другі – рух уперед. Це дасть змогу учням пе­режити задоволення від почуття виконаного завдання, створить позитивний емоційний на­стрій від процесу навчання, зацікавленість у роботі, задовольнить естетичні потреби, ство­рить бажання працювати творчо.

Разом з внутрипредметними передбачено використання на уроці також і міжпредметних зв’язків з фахом та іншими предметами музично-теоретичного циклу. На­приклад, знайомство з темою «Квінтове коло тональностей» починається вже з другого класу. Це обумовлено тим, що Програми з фаху набагато випереджають знайомство з тональ­ностями у вигляді гам і вправ.


^ Організація навчально-виховного процесу


Основною формою музичного та естетичного виховання учнів різних вікових категорій є урок, групове заняття загальною тривалістю 1,5 години на тиждень1. Згідно з Типо­вими навчальними планами початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закла­дів для учнів передвипускних та випускних класів урок триває 2 години, що надає можли­вість більш продуктивно використовувати різні форми роботи на уроці, в тому числі й твор­чі. Одним з основних принципів організації навчально-виховного процесу на уроці є принцип тематизму. Він базується на об’єднанні всіх форм роботи певною темою уроку, до­сягаючи таким чином єдності та цілісності навчально-виховного процесу не лише в рамках уроку, але і півріччя, року.

Результативність навчання учнів у значній мірі залежить від оволодіння загально-на­вчальними вміннями та навичками, які формуються на протязі всього терміну навчання. Роз­поділ годин на вивчення тем обирається викладачем відповід­но до умов та особливостей роботи з певним контингентом учнів.

Основні знання та навички учні набувають на уроці. Організація уроку в групах з соль­феджіо відпрацьована класичною методикою і складається з наступних етапів та має при­близно такий розподіл часу (для уроку тривалістю 1,5 години):

  • організаційний момент; оголошення теми та завдань уроку, мотивація навчальної діяль­ності (2-3 хв.);

  • попередній контроль та корекція задля з’ясування рівня базових знань, вмінь та нави­чок: перевірка домашнього завдання2, фронтальне й індивідуальне опитування учнів групи (10 хв.);

  • робота над темою уроку з використанням різних методів, прийомів та форм роботи й розвиток в учнів: вокально-інтонаційних навичок, почуття метроритму, навичок сольфеджу­вання та співу з листа, музичного сприйняття, вироблення навичок написання музичного дик­танту, робота над завданнями та вправами творчого характеру (39-40 хв.);

  • закріплення та узагальнення набутих на уроці знань та вмінь учнів (10 хв.);

  • пояснення домашнього завдання (5 хв.);

  • оцінювання роботи учнів на уроці (проводиться впродовж уроку).

Розподіл часу на етапи уроку обирається викладачем, виходячи з типу уроку й особли­востей групи, та може корегуватися впродовж уроку.

До основних методів навчання і виховання відносяться: словесний, наочно-слуховий, методи стимулювання, узагальнення, емоційного впливу, аналізу, порівняння, репродуктив­ний, творчий, індуктивний, дедуктивний.

Раціональне застосування методів та прийомів на уроці є необхідною умовою для реалі­зації навчально-виховної мети, розвитку творчого потенціалу учнів. «Жоден із засобів не може бути гарним чи поганим, якщо він вирваний із усієї системи засобів, вирішальним мо­ментом є логіка та дія всієї системи, гармонійно організованої» (А. Макаренко). У процесі навчання всі методи та прийоми повинні бути тісно пов’язані між собою, повинні працювати один на одного.


^ Контрольні заходи та їх проведення


Необхідною складовою навчального процесу є перевірка й оцінювання знань, вмінь та навичок учнів. Основними функціями контролю за успішністю є: освітня, діагностична, ви­ховна, розвиваюча, стимулююча, управлінська, які дозволяють констатувати якість засвоєн­ня учнями навчального матеріалу, встановити динаміку успішності й ступень розвитку основ­них розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення), надають можли­вість виявити проблемні ділянки в роботі, зафіксувати вдалі методи та прийоми, проаналізувати, який зміст навчання доцільно розширити чи поглибити тощо.

На уроках сольфеджіо застосовуються різні види контролю. Їх вибір, поєднання, взаємо­залежність між ними визначається типом уроку та специфікою навчального матеріалу. Спосіб проведення контролю обирається викладачем з урахуванням психофізіологічних особ­ливостей учнів та рівнем їх загальної підготовки.


^ Попередній контроль проводиться перед вивченням нового матеріалу. Цей від кон­тролю спрямований на виявлення якості опорних знань, умінь, навичок з метою їх актуаліза­ції та корекції, встановлення необхідних внутрішніх та міжпредметних зв'язків.


^ Самоконтроль та взаємний контроль орієнтує учнів на самостійність, зосередженість, сприяє розвитку вміння долати труднощі, спонукає до активної роботи на уроці, сприяє фор­муванню адекватної самооцінки, створює позитивний емоційний настрій, викликає задово­лен­ня від процесу навчання, зацікавленість у роботі.


^ Поточний контроль спрямовується на визначення й оцінювання умінь та навичок, якими оволодівають учні у процесі вивчення предмету сольфеджіо. Цей вид контролю перед­бачає перевірку шляхом організації фронтальної та індивідуальної діяльності учнів.


^ Тематичний контроль (перевірка й оцінювання) здійснюються після опанування про­грамової теми. Якщо тема невелика за обсягом, то її об'єднують з однією або кількома наступ­ними темами (із урахуванням їх логічної структури та змісту). На відміну від поточ­ного контролю, тематичний спрямований на виявлення та оцінювання рівнів оволодіння сис­темою основних елементів знань і способів діяльності, вміння застосовувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлювати оцінні судження. Тематичні оцінки за виконану тематичну ро­боту виставляються всім учням в одну колонку в журналі.


^ Підсумкове оцінювання за семестр здійснюється на основі результатів тематичного й поточного оцінювання за цей період, проте не на основі їх середнього арифметичного.

Контроль та оцінювання знань, умінь та навичок учнів може проводитись також у фор­мі заліків, контрольних уроків, олімпіад, конкурсів тощо.


^ Річне оцінювання передбачає перевірку знань наприкінці навчального року. 0цінка за рік виставляється на основі семестрових оцінок.

0цінка випускного іспиту з сольфеджіо враховується при виставленні оцінки у свідоц­тво про закінчення курсу навчання. Екзаменаційні білети випускних іспитів складаються ви­кладачами відділу музично-теоретичних дисциплін і затверджуються на засіданні відділу. Викладач зобов’язаний заздалегідь ознайомити учнів зі змістом екзаменаційних білетів.


Правильно організований контроль та оцінювання знімають у школярів страх перед контрольними роботами, знижують рівень тривожності, формують правильні цільові на­станови, орієнтують на творчу працю, активність, самостійність, які є одними з факторів подолання заниженої самооцінки учнів.

Слід зауважити, що недоцільним було б залишати заключний контроль вмінь і знань учнів на випускний іспит з сольфеджіо. Тому поряд з заключним контролем необхідно ввес­ти «рубіжний контроль» (Г.Смаглій) для оцінювання практичних знань вмінь та навичок, які здобули учні за означений термін навчання з предмету сольфеджіо.


^ Умовний розподіл етапів рубіжного контролю



Термін навчання

Молодші класи

Середні класи

Старші класи

8 років

1 – 4

5 – 6

7 – 8

6 років

1 – 2

3 – 4

5 – 6


Учні обов’язково повинні знати зміст, засоби, строк та тривалість контролю.


^ Оцінювання навчальних досягнень


Оцінювання навчальних досягнень учнів реалізується завдяки принципам гуманізації та демократизації освіти. Це змінює підходи до оцінювання, яке має ґрунтуватися на позитив­ному принципі: враховується рівень досягнень учня порівняно з його попередніми результа­тами, а не ступень його недоліків і прорахунків. «Мудрий цінує успіх, тому у кожному помі­чає хороше» (Грасіан). Комплексна перевірка різних видів діяльності дозволяє гуманно оці­нити старанних, активних учнів, яки не мають яскраво виражених музичних здібностей.

0цінювання передбачає встановлення рівня навчальних досягнень учня в оволодінні змістом предмета порівняно з вимогами Програми. 0б'єктивність і точність оцінок забезпе­чуються наступними критеріями оцінювання навчальних досягнень учнів: якість знань, рі­вень сформованості вмінь та навичок, рівень оволодіння досвідом творчої діяльності.

На основі зазначених критеріїв виділяють чотири інтегровані рівні навчальних досяг­нень учнів: початковий, середній, достатній, високий. Цим рівням відповідає 12-бальна шкала оцінок у такому співвідношенні:


Рівні

I – початковий

II – середній

III – достатній

IV – високий

Бали

1 – 3

4 – 6

7 – 9

10 – 12



^ Форми навчального процесу:


I. Вокально-ітонаційні навички


Вокально-інтонаційні вправи – необхідна складова кожного уроку сольфеджіо. Вони допомагають розвитку музичного слуху (ладового, гармонічного, внутрішнього), практичних навичок співу з листа, сприяють здобуттю навичок запису мелодії, аналізуванню на слух, а також зміцнюють міжпредметні зв’язки. Робота над вокально-інтонаційними вправами сут­тєво впливає на закріплення практичних та теоретичних знань, які учні отримують на уроках сольфеджіо, й доповнюють багаж накопичених внутрішніх i зовнішніх музично-слухових уявлень учнів.

Вокально-інтонаційні вправи частіше виконуються на початку уроку перед сольфед­жуванням. В молодших класах спів кожної вправи підтримується гармонічним супроводом (на інструменті), далі поступово здійснюється перехід до вико­нання а сарреllа. Музичним матеріалом для вправ можуть бути як фрагменти з музичної літератури, так і вправи, які пе­дагог складає сам з враховуванням діапазону та вокальних можливостей учнів певної групи (інколи корисно доручати самим учням створити наприклад, послідовність ступенів, інтервалів, акордів тощо). Значимість інтонаційних вправ повинна бути зрозумілою для учнів, що допоможе виключити механічність співу.

Процес оволодіння кожною темою за допомогою вокально-інтонаційних вправ здій­снюється приблизно за однією схемою. Спочатку викладач надає коротке пояснення щодо певного елементу, який опрацьовується, на відповідних прикладах з музичної літератури; потім відбувається спів вправ, проводиться робота з учнями над точним та якісним відтво­ренням елементу, що вивчається. Педагог повинен постійно контролювати рівень якості співу (чистоту інтонації, вільність дихання, наспівність).

До вокально-інтонаційних вправ належать вправи, що виконуються в ладу та від звука.


^ Вправи на засвоєння ладу та його елементів:


  • спів гам – різновидів мажорних i мінорних гам, в тому числі їх тетрахордів, пентахордів, а також спів гам від різних ступенів до тоніки;

  • спів окремих ступенів – стійких у різноманітній послідовності, нестійких з розв'язаннями та без нього, обспівування стійких ступенів нестійкими i навпаки;

  • спів ступеневих зворотів i послідовностей, а також мелодичних зворотів з характерними інтонаціями різних ладів (можливо у порівнянні);

  • діатонічних секвенцій на мотиви по звуках 2-3 інтервалів або по звуках акорду (акордів);

  • спів інтервалів – від різних ступенів з розв'язанням та без нього, в одному напрямку (вгору, вниз) або «ланцюжком», одноголосно чи на два голоси; інтервальних зворотів, по­слідовностей (мелодичних або гармонічних);

  • спів акордів, акордових зворотів, послідовностей вгору та вниз в мелодичному виді й гармонічноту звучанні з розв'язанням та без розв'язання (в старших класах учні повинні вміти мислено уявляти собі потрібну для цього тональність);

  • спів тризвуків головних ступенів та їх обернень, в тому числі у змінних ладах;

  • співставлення однотипних гармонічних зворотів у паралельних й однойменних тональнос­тях тощо.


Вправи від звука:


  • спів звукорядів – різноманітних тетрахордів вгору i вниз, мажорних i мінорних пентахор­дів, видів гам;

  • спів інтервалів – вгору i вниз, з розв'язанням та без розв'язання;

  • спів акордів – вгору i вниз, з розв'язанням i без розв'язання;

  • спів однотипних акордів у порівнянні вгору i вниз (наприклад, чотири види тризвуків або два види секстакордів чи квартсекстакордів), акордів з розв'язанням та без нього тощо.

На початковому етапі рекомендується спів хором та групами, і тільки при набутті пев­них навичок треба переходити до індивідуального виконання. Можливими формами вико­нання інтонаційних вправ також є спів групами, «ланцюжком», чергування співу вголос i про себе, спів різними голосними звуками, складами, із закритим ротом, з текстом тощо.

На першому етапі навчання інтонаційні вправи виконуються за ручними вказівками ви­кладача у вільному ритмі, але в подальшій роботі – в ритмічному оформлені, що надає мож­ливість водночас закріпити метроритмічні навички. Для більшої наочності слід викори­стову­вати наступні види роботи: показ ступенів по болгарській стовбиці, ручні знаки відносної сольмізації, картки-моделі, цифрові схеми тощо. Під час виконанні інтервальних та акордо­вих послідовностей в гармонічному звучанні слід обов’язково приділяти увагу роз­витку по­чуття ансамблю. При цьому теж можна використовувати показ двома руками по стовбиці або знаки відносної сольмізації. В процесі вдосконалення вокально-інтонаційних навичок ба­жано змінювати штрихи виконання (legato, non legato, staccato).

Вокально-інтонаційні вправи є допоміжним засобом виховання основних навичок, їх завдання пов'язане з розвитком інтонаційного слуху, якій разом з відчуттям ладу i відчуттям метроритму утворюють мелодичний слух – один з основних різновидів музичного слуху уч­нів. Тому не слід переоцінювати значення цих вправ і надавати їм багато часу на уроці.


^ II. Сольфеджування та спів з листа


Сольфеджування є основною формою роботи на уроці сольфеджіо протягом вcix років навчання і пов’язується з розвитком ладового слуху, почуття метроритму, вокально-інтона­ційних навичок, оволодінням теоретичними основами курсу. Приклади для сольфеджування необхідно попередньо проаналізувати (у молодших класах разом з викладачем, в старших – самостійно): учні повинні визначити тональність, проаналізувати структуру мелодії, її темп, розмір, розглянути складні ритмічні та інтонаційні звороти. Інколи, як попередню форму ро­боти, слід застосовувати сольмізацію (при засвоєнні мелодій в новому розмірі, з новими рит­мічними групами, або при закріпленні вивчених груп).

При роботі над сольфеджуванням дуже важливим фактором є попередня настройка в тональності. Треба вчити учнів самостійно настроюватися від стійкого акорду тональності, або від звуку «ля», взятого на фортепіано чи камертоном, а пізніше почутого за допомогою внутрішнього слуху. Настройку слід проводити між аналізом та інтонуванням. Її об'єм зале­жить від ладотональності попередньої форми роботи і може бути: коротким або достатньо об'ємним, конструктивним (спів тетрахордів або гам, ступенів стійких або нестійких з розв'я­заннями, окремих інтервалів, акордів або їх послідовностей тощо) або художнім (опрацю­вання окремих зворотів музичного прикладу).

При сольфеджуванні в учнів виробляються навички вірного звуковидобування, ди­хання, фразування, удосконалюються інтонаційна точність, відчуття ладу та навички вираз­ного виконання, розвивається почуття метроритму, вміння зберігати темпові й динамічні особливості твору. Викладачу слід постійно звертати увагу на поставу учнів під час співу. Обов’язково слід враховувати голосовий діапазон учнів і систематично працювати над його розширенням, при цьому не перевантажувати голосовий апарат. При незручності виконання того чи іншого музичного прикладу викладачу слід навчити учнів переключатись з однієї октави в іншу, більш зручну для їх діапазону. Від учнів треба постійно домагатися чистого, виразного співу по нотах та напам’ять, при цьому уважно слідкувати за тактуванням.

На уроках сольфеджіо зазвичай переважає спів без супроводу (a cappella), але в деяких випадках припускається спів під акомпанемент фортепіано. Для учнів молодших класів на­родного і духового відділів припускається сольфеджування з гармонічною підтримкою форте­піано за для розвитку функціонально-гармонійного слуху.

Сольфеджування складається з наступних видів завдань: читання з листа, вивчення нот­ного тексту на уроці або вдома, вивчення музичного прикладу напам'ять та його подальшого транспонування.

Спів з листа є однією з важливих і складних практичних навичок, що формується по­ступово і потребує певного слухового досвіду, почуття метроритму, знання нот та правил групування тривалостей, вміння співати без супроводу. Рівень виконання завдань співу з лис­та в першу чергу залежить від впевненого орієнтування в ладу. Велике значення у прак­тиці сольфеджування має розвиток внутрішнього слуху, який дозволяє учням уявляти зву­чання мелодії, вільно орієнтуватися в нотному тексті. Не можна припускати механічного співу від ноти до ноти. Слід привчати учнів охоплювати поглядом певний уривок мелодії дещо наперед, виконувати приклад без зупинок.

Музичні приклади для співу з листа зазвичай повинні бути менш складними, ніж при­клади для сольфеджування, що вивчаються вдома чи в класі. Для співу з листа краще доби­рати приклади із знайомими мелодичними та ритмічними зворотами. На початковому етапі бажано сольфеджувати раніше вивчені на слух мелодії (у першому-другому класах). Як і при сольфеджуванні, спів з листа на початковому етапі навчання слід проводити колективно, по­тім групами, парами, а надалі можна переходити до індивідуального виконання. Важливим прийомом є транспонування вивчених мелодій в інші тональності, а також транспонування з листа незнайомих мелодій (наприклад в сусідні тональності).

Роботу над розвитком ансамблевого почуття та гармонічного слуху на прикладі двого­лосного сольфеджування слід починати якомога раніше, а саме з першого класу під час розу­чування нескладних двоголосних прикладів підголоскового складу з переважанням унісонів та співу канонів. Виконання цих вправ допоможе сформувати в учнів початкові навички співу на два голоси. Далі в двоголосний спів слід вводити протилежний та паралельний рух голосів, елементи імітаційної поліфонії тощо. Виховання в учнів здатності фіксувати голосо­ведіння підготує їх до сприйняття і усвідомлення різноманітної багатоголосної музики.

Дуже важливою є художня цінність та стилістична різноманітність музичних прикладів, які обирає викладач для сольфеджування. Це можуть бути зразки зі світової та української музичної літератури (вокальної та інструментальної музики, народної або створеної компо­зиторами), складність яких повинна відповідати рівню програмних вимог.


^ III. Метроритм


Почуття метроритму це поняття, в якому слід розрізняти декілька складових: відчуття рівномірності руху у різних темпах; сполучення та чергування ударних й безударних долей; усвідомлення та відтворення сполучення звуків різних тривалостей. Будь-який з видів ро­боти на уроці (сольфеджування, слуховий аналіз, музичний диктант тощо) надає можливості для розвитку почуття метроритму.

Прагнення відтворити ритм визиває потребу рухатися. Однак слід зауважити, що «по­чуття музичного ритму мають не тільки моторну, а й емоційну природу: в основі його ле­жить сприйняття виразної музики» (Б. М. Тєплов), тому кожна нова ритмічна формула на­самперед засвоюється учнями з опорою на емоційне сприйняття і тільки після практичного засвоєння надається його теоретичне обґрунтування.

Робота над розвитком почуття метроритму, яка розпочинається з перших уроків соль­феджіо, спрямована на початковому етапі навчання на вироблення відчуття рівномірної пульсації, тобто відчуття метру. В початківців проведення таких вправ супроводжується ру­хами (біг чи ходьба під музику, плескання в долоні тощо), за якими закріплюються відповідні асоціації, що пов’язані з тривалостями (крок – четвертна, біг – восьмі).

Робота над усвідомленим розумінням чергування акцентів у музиці (акцентованих і не­акцентованих або сильних і слабких долей) на початковому етапі ведеться з двома основ­ними простими ме­трами – дводольним і тридольним. Перед знайомством з розміром 2/4 учні повинні засвоїти основний поділ тривалостей звуків та навчитись відчувати пульсацію метричних долей у такті під час прослуховування музичних фрагментів (п’єс, пісень, мело­дій) у різних темпах. Після засвоєння особливостей дводольного і тридольного метрів можна переходити до вивчення складних метрів (спочатку чотиридольного як різновиду дводоль­ного, а у наступних класах – інших). Найкращим способом виховання відчуття розміру є спів­ставлення музичних прикладів на слух, наприклад, у розмірах 3/4 і 4/4; 3/4 і 3/8 тощо, спів­ставлення у розмірах 2/4 і 4/4, так само як 2/4 і 6/8.

Одночасно із знайомством з розміром в учнів формують і вдосконалюють навички гру­пування тривалостей. Кожна ритмічна група спочатку засвоюється на слух, а потім прорахо­вується й опрацьовується письмово. У першому та другому класах доречно використовувати різноманітні вправи із назвою тривалостей ритмоскладами, які підкріплюються відповідною схематичною наочністю.

Для розвитку почуття метроритму рекомендуються наступні вправи:

  • простукування ритмічного рисунку знайомої мелодії чи пісні;

  • визначення на слух ритмічних груп;

  • «ритмічна луна» (з використанням оплесків та шумових ударних інструментів);

  • робота з ритмічним лото (простукування наданого ритму, проговорювання його ритмо­складами з оплесками чи з тактуванням);

  • відтворення ритмічного рисунку з дошки чи карточки;

  • ритмічне ostinato до пісні чи мелодії (виконання групами або індивідуально);

  • ритмічні багатоголосні вправи: партитури на два або на три голоси; мовний «хор»; рит­мічні канони (з текстом чи без нього);

  • читання та виконання на шумових інструментах нескладних ритмічних партитур;

  • ритмічні диктанти тощо.

Всі вправи пропонуються в різних розмірах і темпах. Велику роль в роботі над розвит­ком метроритмічного почуття відіграє тактування.


^ IV. Музичне сприйняття


Музика, її сприйняття мають могутній виховний вплив, формують етико-естетичні ідеа­ли, роблять людину духовно вищою. Прослуховування музичних творів на уроці поступово й послідовно розвиває асоціативне мислення учнів, активізує сприйняття, впливає на розвиток творчої активності.

Слуховий аналіз в курсі сольфеджіо розвиває музичний слух учнів і базується на знан­нях, вміннях та навичках, що здобули учні на уроках. Він тісно пов'язаний з інтонаційно-рит­мічними вправами, сольфеджуванням (також читанням з листа), музичним диктантом, твор­чими вправами, теоретичними знаннями.

На уроках потрібно постійно працювати над створенням необхідної слухової бази для осмислювання різноманітних музичних явищ та понять, тому що музичне сприйняття всіх елементів, що вивчаються, є основою музичного навчання. Систе­матична робота у цьому нап­рямку під керуванням викладача надає можливість накопичити внутрішні слухові уявлення, розвити музичну пам'ять і мислення учнів, розширити їх музичний кругозір.

Розвиток музичного сприйняття відбувається під час багатьох форм роботи, серед яких домінуючими є:

  • слуховий аналіз (аналіз і засвоєння окремих елементів музичної мови);

  • цілісний аналіз (аналіз різноманітних елементів музичної мови та їх взаємозв’язків у музич­ному творі або фрагменті).

Робота над цими двома видами аналізу здійснюється на кожному уроці систематично.

Слуховий аналіз (визначення на слух елементів музичної мови) безпосередньо пов’язаний з опрацюванням певних засобів музичної виразності. Виконання викладачем ма­теріалу для визначення на слух повинно бути музикальним, м'яким, але чітким. У молодших класах елементи виконуються у повільному і помірному темпах, у старших – у помірному i швидкому темпах в однаковій динаміці.

Матеріалом для визначення на слух є звукоряди різних ладів, окремі ступені ладу, ін­тервали i акорди у мелодичному, гармонічному звучанні, в ладах і від звуків, у зворотах і по­слідовностях. Знайомство з елементами музичної мови у молодших класах відбувається на основі співставлення подібних елементів, наприклад: В53 і м53; м.3 i в.3; ч.4 i ч.5; в.3 i м.6 як обернення, контрастного чергування елементів, наприклад: після секунди – октава, після тер­ції – септима, тобто контраст за величиною інтервалів (вузькі – широкі) та їх акустичним сприйняттям (консонанс – дисонанс).

Для визначення на слух окремих елементів музичної мови слід пропонувати використо­вувати на уроці художній музичний матеріал, який може складатися з мелодій, пісенного двоголосся, гармонічного супроводу відомих учням творів або їх яскравих i характерних зворотів з відповідним елементом музичної мови.

При засвоєнні елементів поза ладом (інтервали й акорди) важливо виробити в учнів відчуття їх фонічного забарвлення. Для того, щоб учні не переводили гармонічне звучання елементу у мелодичне (що є грубою методичною помилкою), потрібно виконувати цей еле­мент швидко (на staccato), або декілька раз підряд, або у крайніх регістрах, постійно скеро­вуючи увагу учнів на такі ознаки елементу як кон­сонанс чи дисонанс, стійкий чи нестійкий, кількість звуків тощо.

Закріплення звучання окремих елементів музичної мови та перевірка їх засвоєння у мо­лодших класах проводиться колективно або індивідуально, усно або за допомогою карток, а у старших класах час від часу можлива письмова робота. Після відповіді, особливо після ви­правленої відповіді, необхідно повторити цей елемент ще раз для його усвідомлення учнями. Викладачеві необхідно надавати учням, особливо у молодших класах, час для осмислення почутого та формулювання відповіді.

Завдання цілісного аналізу – навчити учнів правильно слухати, чути i розуміти (вміти пояснити) музичний твір, висловлювати свої враження від почутого. Тому перед викладачем сто­ять певні вимоги до проведення цієї форми роботи, підготовку до якої слід починати за­здалегідь. Матеріалом для цілісного аналізу можуть бути мелодії, одноголосні пісні, у тому числі народні, обробки народних пісень, дитячі п’єси, твори композиторів різних епох i стилів, у тому числі сучасної музики, а також п’єси з учнівського репертуару. Музичні твори для цілісного аналізу повинні викликати зацікавленість учнів своїм змістом, різноманітністю характеру і стилю. Об’єм творів, що аналізуються, повинен бути невеликим: від речення, періоду до простих двочастинних або тричастинних форм. Кількість програвань залежить від рівня підготовленості групи та від тривалості звучання самого прикладу.

Учні повинні не тільки емоційно сприйняти почуте, а й проаналізувати структуру одноголосного музичного прикладу приблизно за такою послідовністю:

  • визначити характер, жанр;

  • темп, динаміка, регістр (також діапазон), штрихи;

  • лад, тональність, розмір;

  • принцип побудови й розвитку (напрямок мелодичного руху, повторність, секвентність кульмінація тощо);

  • характерні інтонаційні i ритмічні звороти;

  • висновок, у якому фіксуються найцікавіші елементи, що притаманні тільки цьому твору, або певні закономірності розвитку музичного матеріалу.

Аналіз багатоголосного твору проводиться за алгоритмом одноголосного. Крім цього учні повинні почути вивчені гармонічні послідовності, звороти, акорди, інтервали, визначити фактуру (мелодія, акомпанемент), типи поліфонії (імітаційна, підголоскова, контрастна).

Процес усвідомлення почутого та його обговорення залежать від вміння викладача організувати роботу. Завдання викладача – допомагати учням планомірно і поступово засвоїти на слух новий музичний матеріал і закріпити вивчений. Аналіз почутого йде від розуміння загальних закономірностей побудови твору до більшого заглиблення у його деталі. Ступінь глибини аналізу визначається рівнем як загально слухової підготовки, так і рівнем теоретичних знань учнів.

Систематична робота над розвитком музичного сприйняття протягом уcix років навчання формує свідомість учнів, розуміння музичної мови як окремих її елементів, так i взаємозв’язок цих елементів у музичному творі шляхом систематичного багаторазового повторення від уроку до уроку.


^ V. Музичний диктант


Музичний диктант – необхідна і важлива форма роботи на уроці сольфеджіо, систематичне виконання якої виховує в учнів здатність швидко запам’ятовувати музичний твір або його уривок, розвиває їх музичне уявлення, всі компоненти музичного слуху, зміцнює професійні навички.

Процес запису музичного диктанту складається з етапів: чую – розумію – записую, та вимагає від учнів певного рівня розвитку музичного слуху і відповідних знань. Саме тому в першому класі проводиться підготовча робота, яка спрямована на закріплення правил нотного письма та вироблення в учнів навичок орієнтації між слуховим сприйняттям елементу або елементів і відтворенням нотного знаку чи тексту. Ця робота складається з наступних вправ: переписування нотних текстів з подальшим їх проспівуванням; графічна фіксація лінії мелодії; підбір на інструменті пісні або її фрагменту зі словами; запис тривалостей мелодії за методом стенографії ритму; запис вивченої вдома напам'ять мелодії тощо.

Написання диктантів є одним з найскладніших завдань на уроці сольфеджіо. Цей вид роботи не буде викликати труднощів, якщо поступово привчати учнів вести роботу у наступ­ній послідовності:

  • підготовка робочого місця, підготовча робота у зошитах;

  • прослуховування мелодії два-три рази (без великої перерви між програваннями) з метою аналізу в цілому важливих загальних моментів, таких як лад, метр (розмір), структура ме­лодії взагалі, кількість фраз та принцип їх розвитку, кількість тактів (які слід розставити заздалегідь на нотних рядках), жанрова особливість, наявність повторної будови, секвен­цій, ритмічних й звуковисотних особливостей тощо;

  • визначення та запис над пустими тактами нотного рядка ритмічного рисунку диктанту за допомогою загальновідомих символів (особливо на першому етапі навчання запису му­зичного диктанту);

  • визначення у відповідних місцях повтору музичного матеріалу (однакових чи схожих фраз або секвенцій) умовними позначеннями, наприклад горизонтальними дужками (з на­ступним оформленням їх по пам'яті);

  • після двох-трьох програвань диктант виконується викладачем не частіше ніж через дві-три хвилини у загальній кількості 8-10 разів;

  • після перших програвань бажано, щоб учні записали перший та останній звуки або фрази, затакт (якщо він є), в процесі наступних програвань учні можуть сприймати інші важливі моменти диктанту – початок другого речення, момент половинної каденції, підхід до неї та до заключної каденції тощо;

  • два останні програвання націлені на дописування і остаточне оформлення диктанту3 ;

  • завершується робота обов'язковим проспівуванням всім класом з тактуванням виправленого викладачем диктанту.

Така або схожа на неї послідовність процесу роботи над написанням диктанту дозволяє учням вести запис мелодії відразу у декількох напрямках, фіксуючи увагу на важливих моментах будови мелодії. Цьому безумовно допомагає підготовча робота у зошитах, тобто наявність розставлених на нотних рядках пустих тактів. При написанні диктанту обов'язкове тактування, яке допомагає учням усвідомити і запам'ятати всі ритмічні особливості музичного матеріалу.

Навички запису музичного диктанту в учнів розвиваються поступово. У першому-другому класах на уроці записуються 2-3 нескладні 4-тактові побудови (з 5-6-разовими програваннями кожної впродовж 5-10 хв.), з третього класу це 4-8-тактові побудови (з 8-, 10-, інколи 12-разовими програваннями, які не повинні займати більш ніж 15-20 хв. уроку).

Поступовому оволодінню технікою запису диктанту допоможе використання його різ­новидів, таких як ритмічні диктанти, диктант-загадка, диктант з «помилками», усний дик­тант, диктант-варіація, диктант ескізний або за частинами, імпровізаційний диктант, само­диктант або запис знайомої мелодії.

Для розвинутих груп доцільним є використання на уроці також більш складних видів музичних диктантів, а саме з п’ятого класу – регістрових, запис яких ведеться як у скрипковому, так і у басовому ключах, з сьомого – тембрових дик­тантів, програвання музичного матеріалу яких здійснюється не тільки на фортепіано, але й на інших інструментах, в тому числі з голосу.

Основним видом запису, який переважає протягом вcix років навчання, є запис диктанту з попереднім аналізом, однак в старших, а особливо в передвипускних та випускних класах слід привчати учнів писати диктанти без попереднього аналізу.

Викладачу необхідно правильно підбирати музичний матеріал для диктанту (відповідно до рівня підготовки певної групи), планувати поступове ускладнення диктантів. Складність мелодій диктантів повинна відповідати вимогам Програми. Це можуть бути зразки (фраг­менти) з творів вітчизняних, зарубіжних композиторів та народної творчості. Деякі приклади для запису музичного диктанту можуть бути підібрані з авторських посібників або створені самим викладачем4. Забороняється вносити зміни у мелодії диктантів, які підібрані з авторсь­ких посібників або з музичних творів.

Оцінювання музичних диктантів учнів перших класів здійснюється вербально. 3 дру­гого класу необхідно ознайомити учнів з критерієм оцінок за 12-бальною шкалою. На уроці викладач може використовувати різноманітні форми перевірки запису диктанту по мірі на­писання учнями диктанту або по закінченню часу запису: а) диктант проспівується учнями по черзі з назвою звуків для перевірки та корегування запису, після цього перевіряється ви­кладачем; б) учні перевіряють запис один в одного, а далі диктант перевіряється викладачем; в) записаний диктант програється кількома учнями на фортепіано з метою подальшого ви­правлення помилок самими учнями, а потім і викладачем; г) один з учнів записує диктант на дошці, потім проводиться колективна перевірка і учнями виправляються помилки, а викла­дач оцінює якість самоперевірки та інші форми перевірки.

Робота над музичним диктантом не обмежується тільки його записом. З п’ятого класу Програмою передбачено використання на уроці творчих вправ на створення другого речення або його закінчення. Виконання творчих вправ, що пов’язані з написанням диктанту, перено­ситься і на домашні завдання, наприклад: мелодія класного диктанту вивчається напам'ять з транспонуванням, до неї створюється другій голос або акомпанемент тощо.


^ VI. Виховання творчих здібностей


Дитяча творчість є важливим та дійовим засобом всебічного музичного розвитку учнів. Духовний досвід людства, втілений у музиці, «стає надбанням учнів тільки у тому випадку, коли вони самі беруться за творчу діяльність» (В. Вюнш). Включення в урок сольфеджіо творчих завдань сприяє розвитку творчої активності учнів, емоційному та більш осмисленому ставленню до музики, пробуджує постійну потребу спілкування з нею. Систематична робота над творчими завданнями сприяє також закріпленню теоретичних знань, навичок читання з листа, запису музичного диктанту, активізує слухову уяву, тренує різні сторони музичного слуху, музичну пам'ять, а також розвиває музичний смак i спостережливість, «…формує їх музичний слух, як орган пошуку надзвичайної краси» (В. Медушевський).

До творчих можуть бути віднесені такі вправи:

  • доспівування другої фрази мелодії за наданим текстом або створення першої фрази мелодії (фрази-відповіді чи фрази-запитання), виконання подібного завдання з назвою звуків;

  • вокальна або інструментальна імпровізація першої або другої фрази з використанням музичних елементів, що вивчаються;

  • ритмічна імпровізації першої або другої фрази;

  • ритмічна i мелодична імпровізація на простіших музичних i шумових інструментах (металофони, барабани, бубни, брязкальця тощо, «природні інструменти» за системою К.Орфа);

  • імпровізація мелодії на заданий ритм; варіювання каденції у музичній побудові, варіювання невеликих поспівок або мелодій;

  • імпровізація мелодії по звуках да­ного інтервалу (інтервалів), акорду (акордів) або звороту (зворотів);

  • імпровізація другого голосу, в тому числі підголосків до мелодії чи пісні;

  • імпровізація на фоні витриманого звука (педалі), квінти або бурдонного басу;

  • імпровізація мелодії на виконану викладачем акордову послідовність;

  • імпровізація супроводу до мелодії чи пісні;

  • вільна імпровізація та інші вправи тощо.

До творчих завдань також можна віднести: колективне компонування фрази, речення, періоду або мелодії, що виконується «ланцюжком»; створення мелодії відповідного жанру, характеру, а також з використанням різних виразних засобів (лад, розмір, ритмічні групи, мелодичні звороти, темп, регістр тощо); створення i запис власної мелодії без попереднього відтворення її на слух; створення варіацій на задану або власну тему, в тому числі фактурних варіацій; підбір басу або супроводу до вивченої чи незнайомої мелодії (пісні) тощо.

Виконання творчих вправ розпочинається у першому класі з підготовчих форм роботи на основі невеликих поспівок, коли учні вже оволоділи первинними навичками слухового сприйняття, певним об’ємом музично-слухових вражень i знань. Розпочинати роботу над творчими завданнями можна з будь-якого класу (також i старшого), враховуючи вікові інтереси учнів.

Робота над творчим завданням – це, в першу чергу, спроба знайти найбільш прийнятний спосіб самовираження. Включаючись у таку роботу, дитина молодшого шкільного віку сприймає її як гру, в якій рівноправними партнерами вважаються й учні, й викладач, що виконує роль лідера, організатора, натхненника. Сама творча діяльність для дитини є більшою мірою захоплюючим процесом, ніж результатом, більшою мірою цікавим спілкуванням, ніж виучуванням теорії чи відпрацьовуванням певних навичок. Суттєва роль у цьому процесі належить і педагогу, який створює мотиви для формування творчих проявів в учнів, бореться за успішність кожного в творчому розвитку. Творчі вправи повинні бути розраховані на опрацювання їх всім класом, тобто нескладними, цікавими, доступними, відповідати рівневі слухового розвитку учнів та специфіці інструменту, на якому навчаються учні даного класу. Для більш здібних учнів завдання ускладнюються.

Сучасні тенденції розвитку початкової мистецької освіти спрямовані на забезпечення реалізації художньо-творчої природи дитини, набуття нею практичних навичок, що можуть задовольнити її естетичні потреби. До числа таких навичок можна віднести не тільки вміння створити свою мелодію, а й навички створення (підбору) до мелодії акомпанементу з найпростішою фактурою. Програма націлює учнів на раннє вивчення гармонії, що співпадає з одним з правил для музикантів Р. Шумана «вивчи якомога раніше основні закони гармонії».

Творчі завдання можуть бути класними i домашніми, але за умови обов'язкової їх перевірки викладачем i обговорення якості виконаних po6iт всім класом. Кращі зразки можна використати як матеріал для співу з листа, транспонування. Практика свідчить, що при правильній організації роботи з творчими вправами можна отримати вагомі результати. Слід визначити, що успіх залежить не стільки від здібностей учнів, скільки від зацікавленості викладача, його впевненості, терпіння, порад, а також вміння радіти навіть від незначних творчих успіхів учнів.


^ VII. Теоретичні знання та практичні навички


Основні прийоми роботи на уроці сольфеджіо підпорядковані розвитку практичних навичок, а теоретичні знання є словесним узагальненням музичного явища та використовуються для закріплення слухових уявлень. Цей розділ Програми містить перелік необхідних теоретичних знань та завдання для їх засвоєння, яке можливе лише за умов систематичного повторення та закріплення матеріалу.

Викладач зобов’язаний систематично перевіряти рівень засвоєння матеріалу, використовуючи різні форми перевірки. Опитування теоретичного матеріалу передбачає, що викладач повинен вимагати від учнів чітких і свідомих відповідей, а не механічного зазубрювання. Цікавою формою поточної перевірки знань учнів є опитування за допомогою нотного лото, карток, кросвордів тощо, які вносять в урок елемент гри i покращують результат засвоєння матеріалу. Така різноманітність особ­ливо є цінною на початковому етапі навчання. У середніх i старших класах засвоєння теоретич­ного матеріалу можна перевіряти під час читання з листа одно-, двоголосся, запису музичного диктанту, виконання письмових, в тому числі творчих завдань, а також слухового аналізу тощо.

З метою кращого засвоєння теоретичних відомостей пояснення музичних елементів бажано супроводжувати наочністю як допоміжним засобом. Це можуть бути таблиці, деякі прийоми з сучасних систем масового музичного виховання (болгарські «драбинка» чи «стовбиця», ручні знаки відносної сольмізації, складові позначення тривалостей тощо). Все це зміцнює зв’язок між теорією та практикою.

В передвипускних та випускних класах узагальнюються, систематизуються та перевіряються остаточними видами контролю набуті теоретичні знання та практичні навички.


Модернізація та реформування позашкільної музичної освіти передбачає реалізацію принципів демократизації, гуманізації, переорієнтацію процесу навчання на розвиток кожного учня, незалежно від наявності яскраво виражених здібностей. Нині як ніколи відчувається потреба у вихованні всебічно розвиненої особистості, чутливої до свого оточення, здатної протистояти негативним проявам дійсності.

Курс сольфеджіо є не тільки окремою навчальною дисципліною, а й засобом, що надає можливість об’єднати знання та навички різних дисциплін (музична література, фах, хор) у єдину цілісну систему.

В процесі навчальної діяльності необхідно формувати в учнів (поряд з іншими складо­вими) стійкий інтерес до народної творчості, осмислення національної самобутності. Більше уваги слід приділяти знайомству з українською народною піснею, вихованню в учнів почут­тя власної національної свідомості та гордості за свій народ. Згідно з перспективними тенден­ціями сучасної музичної педагогіки, використання на уроках українського фольклор­ного матеріалу, творів сучасних композиторів повинно становити, поряд з іншими зразками класичної музичної спадщини, художню основу курсу сольфеджіо.

У кожному класі передбачено внесення до розділів лише нового матеріалу для ви­вчення із забезпеченням належного повторення та узагальнення знань, вмінь і навичок.

^ Основними принципами предмету «Сольфеджіо» є:

  • органічний зв’язок універсального (полікультурного), національного (державного) та регіонального (краєзнавчого) компонентів позашкільної музичної освіти;

  • єдність навчання, виховання й розвитку учнів;

  • системність, послідовність, доступність, інтегральність, принцип від простого до склад­ного, принцип тематизму;

  • варіативність форм, методів, технологій;

  • диференціація та індивідуалізація навчання.




ЛІТЕРАТУРА





  1. Коленцева А., Мурзіна О. Сольфеджіо. 1 клас. – К., 1988.

  2. Леонтович М. Практичний курс навчання співу у середніх школах України. – К., 1989.

  3. Павленко Т. Сольфеджіо на основі українських народних пісень. – К., 2003.

  4. Писаревський А. Сольфеджіо для музичний шкіл. – К., 1967.

  5. Арцышевский Г. Курс систематизированного сольфеджио (1–7 классы ДМШ). – М., 1989.

  6. Глинка М. Упражнения для усовершенствования голоса, методические к ним пояснения и вокализы - сольфеджио. – М., 1997.

  7. Калинина Г. Сольфеджио. Рабочая тетрадь. 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 классы. – М. 2000.

  8. Калугина М., Халабузарь П. Воспитание творческих навыков на уроках сольфеджио. – М., 1987.

  9. Неведрова Е. Теория музыки в нотных примерах. – Симферополь, 2008.

  10. Русяева И. Упражнения по слуховому анализу. Вып. 1, 2. – М., 1998.

  11. Сиротина Т. Музыкальная азбука. – М., 1996.

  12. Сиротина Т. Подбираем аккомпанемент. Вып.1. – М., 2002.

  13. Сиротина Т. Ритмическая азбука. – М., 2007.






1 Для учнів 1 – 3 класів загальну кількість годин на тиждень можна розподілити на два уроки.

2 Домашні завдання повинні бути невеликими за обсягом, доступними за складністю та спрямовані на закріплення вивченого в класі матеріалу.

    • 3перше і останнє програвання диктанту виконується у темпі і характері, інші програвання можливі у сповільненому темпі; при записі музичного диктанту не повинно бути «пустих тактів» (учні зобов'язані заповнити всі такти ритмічним рисунком без винятку – це вважається мінімально виконаною роботою).

4  Орієнтовні зразки музичних періодів для перевірки рівня засвоєння матеріалу по класах зі збірника І. Русяєвої «Одноголосные диктанты» (вип.1, 2. – М., 1983):

фортепіанний, струнний відділи:

З клас – № 656, 695, 726 ;

4 клас – № 980, 1027, 1052;

5 клас – № 197, 215, 338, 353, 395;

6 клас – № 470, 530. 548;

7-8 кл. – № 598,773, 896.народный, духовий відділи:

3 клас – № 526, 587, 591;

4 клас – № 635, 697, 703;

5-6 кл. – № 714, 783, 916.






Похожие:

Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconДокументи
1. /Педиартия IV курс/Атоп дерматит Недел/Атоп дерматит Недел.doc
2. /Педиартия...

Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconРеферат по курсу «Информатика и математика» Дровникова В. М II курс, группа и-201
I: Аналитический обзор результатов поиска 10 сайтов по теме «Проблема источниковой базы Переяславской Рады 1654 г.»
Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconДніпропетровський університет імені альфреда нобеля кафедра товарознавства І торговельного підприємництва закріплення студентів-дипломників
Порівняльна характеристика комп’ютерної техніки та активізація її продажу у спеціалізованому магазині”
Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconРеферат Введение реферат должен содержать основные сведения по данному вопросу в реферате речь идет о проблемном анализе вопроса

Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconРеферат тема: Античная философия
Проблема несовпадения сущности и существования. Объективный идеализм пифагорейцев
Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconПамятка исследователя Реферат и исследование
...
Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconКак правильно написать реферат
Реферат является научной работой, а потому должен соответствовать строгим требованиям по структуре и оформлению. Он состоит из следующих...
Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconРеферат по философии Тема: современная религиозная философия план: I введение
Охватывают католические страны: Италию, Испанию, Бразилию и др
Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconРеферат по дисциплине «история электротехники» Тема: «Сюда вбиваешь свою тему» Специальность 140400. 62 «Электрооборудование и электрохозяйство предприятий, организаций и учреждений»

Реферат Тема: Курс сольфеджіо в початковому спеціалізованому iconРеферат на заказ! Готовые работы История История России (конец 19-нач 20 века) реферат
Готовая работа стоит значительно дешевле и Вы сможете получить её в течения 1 дня
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©lib.podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов