Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку icon

Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку



НазваниеТема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку
Дата конвертации23.11.2012
Размер376.74 Kb.
ТипДокументы




Тема 3

Грошові надходження

підприємств. Формування

і розподіл прибутку




1. Виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг


Соціально-економічний розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується якісними структурними зрушеннями у бік інтенсифікації виробництва, пошуку джерел його фінансування, підвищення його ефективності.

За цих умов важливим фактором подальшого розвитку будь-якого підприємства є грошові надходження, що перевищують платежі підприємства. Від наявності або відсутності коштів буде в кінцевому підсумку залежати можливість функціонування підприємства, його конкурентноспроможність та фінансовий стан.

Основним джерелом грошових надходжень на підприємство є виручка від звичайної діяльності, яка залежить від галузі функціонування підприємства, обсягів його діяльності, впровадження науково-технічних розробок, а отже, підвищення продуктивності праці, зниження собівартості, покращення якості продукції. В умовах розвитку підприємницької діяльності створюються об’єктивні передумови реального втілення в життя зазначених факторів.

Головним складовим елементом виручки є виручка від реалізації, а саме та її частина, яка залишається після вирахування матеріальних, трудових і грошових витрат на виробництво і реалізацію продукції. Тому найважливішим завданням кожного господарюючого суб’єкта є одержання максимального прибутку при найменших витратах шляхом дотримання суворого режиму економії при витрачанні коштів і найбільш ефективного їх використання.

Виручка від реалізації продукції розраховується у діючих цінах. В умовах радикальної зміни управління економікою обсяг виручки від реалізації продукції перетворюється на важливий показник фінансово-господарської діяльності. Тому підприємство повинно бути зацікавленим не стільки у збільшенні кількісного обсягу продукції, що випускається, скільки у збільшенні обсягу реалізованої продукції (з врахуванням скорочення залишків нереалізованої продукції).

Це означає, що повинні вироблятися такі вироби та товари, які відповідають вимогам споживачів та користуються більшим попитом. Для цього, в свою чергу, необхідно вивчати ринкові умови господарювання та можливості розміщення виробленої продукції на ринку шляхом розширення обсягів її реалізації. З розвитком підприємництва і підвищенням конкуренції зростає відповідальність підприємств за виконання прийнятих на себе зобов’язань. Таким чином, показник виручки від реалізації продукції відповідає вимогам комерційного розрахунку і, в свою чергу, сприяє розвитку підприємницької діяльності.

Своєчасне надходження виручки –  важливий момент в господарській діяльності підприємства.
По-перше, виручка від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг є для підприємства основним регулярним джерелом надходження коштів. По-друге, процес кругообігу коштів підприємства завершується реалізацією продукції і надходженням виручки, що означає відшкодування витрачених на виробництво грошових коштів і створення необхідних умов для відновлення наступного кругообігу.

Від надходження виручки залежить стійкість фінансового стану підприємства, стан його оборотних засобів, своєчасність розрахунків з бюджетом, позабюджетними фондами, банками, постачальниками підприємства. Несвоєчасне надходження виручки може призвести до затримки розрахунків, сплати штрафів, впровадження економічних санкцій, що в кінцевому підсумку означає не лише втрати прибутку, але й затримки в роботі.

На розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) впливають наступні фактори (див. рис. 3.1).

Прямий вплив на розмір виручки здійснює обсяг (кількість) реалізованої продукції, який залежить від обсягу виробництва товарної продукції, та рівень відпускних цін, який залежить від якості і споживчих властивостей продукції.

В сучасних умовах за способом встановлення ціни поділяються на фіксовані, регульовані та вільні.

Фіксовані ціни встановлюються державою на продукцію державних підприємств, деякі ресурси, соціально значимі товари, які монопольно виробляються державою (наприклад, газ).

Регульовані ціни встановлюються шляхом регулювання рентабельності продукції (товарів, робіт, послуг) першої необхідності (наприклад, хліб).





Рис. 3.1. Фактори впливу на розмір виручки


Останні використовуються для окремих найбільш соціально значущих і дефіцитних товарів та послуг з метою стримування інфляційних процесів у народному господарстві та здійснення соціального захисту прав споживачів, а також для продукції підприємств-монополістів. Питома вага товарів, робіт і послуг, ціни і тарифи на які регулюються державою, є невеликою, основна ж маса товарів, робіт і послуг реалізується за вільними (договірним) цінами і тарифами.

Регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється у різноманітних формах, основні з яких такі:

  • пряме затвердження повноважними органами виконавчої влади (центральної або місцевої) оптових і роздрібних цін і тарифів (так званих державних фіксованих цін і тарифів) на товари та послуги;

  • встановлення граничних (максимальних або мінімальних) цін і тарифів;

  • затвердження граничних рівнів рентабельності (питомої ваги прибутку в ціні, тарифі);

  • встановлення граничних рівнів торгових надбавок і постачальницько-збутових націнок при реалізації товарів, робіт, послуг.

Вільні ціни встановлюються підприємством самостійно або на договірній основі з врахуванням попиту і пропозиції на ринку товарів; орієнтовані на економічну зацікавленість виробників у розширенні асортименту товарів та запобігання ажіотажного попиту і пропозиції.

Крім класифікації цін на фіксовані, регульовані та вільні, існує поділ цін на оптові та роздрібні. Оптові ціни –  це ціни, що встановлюються між підприємством-виробником продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання та іншими підприємствами (споживачами продукції) або збутовими організаціями, оптовими і роздрібними торговельними підприємствами. Оптова ціна включає в себе собівартість товару і прибуток. Якщо реалізація продукції відбувається через збутові, посередницькі та інші торговельні підприємства, до оптової ціни додаються постачальницько-збутові націнки і надбавки, що є джерелом покриття витрат, пов’язаних з організацією постачання і збуту продукції.

Оптова ціна також може включати в себе транспортні витрати, пов’язані з доставкою продукції до споживача. В залежності від внесення або невнесення до оптової ціни транспортних витрат розрізняють ціни: франко-склад постачальника, франко-станція призначення. Термін “франко” показує, до якого пункту транспортні витрати покриваються за рахунок постачальника при даній оптовій ціні.

Різновидом оптових цін є розрахункові ціни. Вони можуть встановлюватися для групи підприємств однієї галузі, виходячи з індивідуальної собівартості, з метою забезпечення її реального рівня рентабельності (прибутковості). Справа в тому, що в деяких галузях промисловості підприємства мають значну різницю у витратах на виробництво та інвестиціях відносно інших підприємств галузі з причин, незалежних від їх діяльності (гірничо-геологічні, природно-кліматичні, транспортні та інші умови). За допомогою розрахункових цін організовуються розрахунки всередині галузі між підприємствами і збутовими організаціями.

Оптові ціни, за якими проводяться розрахунки між постачальниками та покупцями, включають в себе податок на додану вартість і (в окремих випадках, при реалізації високорентабельної продукції) акцизний збір.

Роздрібні ціни використовуються при реалізації товарів і послуг населенню через підприємства торгівлі і громадського харчування державної та інших форм власності, включаючи товари виробничо-технічного призначення (наприклад, цемент, інші будівельні матеріали, нафтопродукти, автомобілі тощо), які надходять в особисте користування громадян. Вони включають в себе, поряд з оптовою ціною, торгові надбавки (націнки), які є джерелом покриття витрат підприємств роздрібної торгівлі на організацію торгівлі.


^ 2. Методи планування виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)


На підприємстві виручка від реалізації продукції – це важливий об’єкт планування. На плануванні величини виручки від реалізації базується все фінансове планування підприємства.

Планування виручки від реалізації необхідне для визначення валового доходу, прибутку, а також для складання оперативних, фінансових і касових планів. Правильне планування виручки від реалізації має велике значення для нормальної господарської діяльності підприємства. Якщо план реалізації є економічно обґрунтованим та успішно виконується, то підприємство має в своєму розпорядженні грошові кошти, що є достатніми для господарської діяльності. Несвоєчасне і неповне надходження виручки призводить до фінансових ускладнень та порушує нормальну діяльність підприємства.

Виручка від реалізації кожної номенклатури виробів визначається методом прямого рахунку за формулою:

В = Р × Ц , (3.1)

де В – виручка,

Р – кількість реалізованих виробів (обсяг реалізації),

Ц – ціна реалізації кожного виробу.

Реалізаційні ціни в плановому періоді визначають на підставі цін базового періоду, які коригують на передбачувані зміни в плановому періоді, в тому числі з врахуванням попиту і пропозиції.

Обсяг реалізації можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, а саме: додаючи залишки виробів на початок періоду і віднімаючи залишки на кінець планового періоду. Плановий обсяг реалізації розраховують з формули:

Р = З1 + Т – З2 , (3.2)

де Р – обсяг реалізації у плановому періоді,

З1  –  залишки нереалізованої продукції на початок планового періоду,

Т – випуск товарної продукції в плановому періоді,

З2 – залишки нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

При цьому розмір залишків нереалізованої продукції на початок року складається з готової продукції на складі підприємства, товарів відвантажених, товарів, неоплачених покупцями в строк, товарів на відповідальному зберіганні у покупців.

Розмір нереалізованої продукції на кінець планового року визначається, виходячи з нормативних залишків готової продукції на складі підприємства і товарів відвантажених, строк оплати яких не настав, в межах нормативних строків документообігу. В результаті такої методики планування залишки нереалізованої продукції на початок планового року, як правило, завжди перевищують залишки на його кінець, а загальний плановий розмір реалізації перевищує плановий випуск товарної продукції. Однак на практиці в залишках нереалізованої продукції на кінець звітного року постійно містяться товари, не оплачені покупцями в строк, які знаходяться на відповідальному зберіганні по причинах, що не залежать від підприємства-постачальника. Це негативно впливає на виконання плану реалізації продукції. Тому доцільно до діючої методики визначення планового обсягу реалізованої продукції внести зміни. На кінець планового року залишки нереалізованої продукції слід визначати у наступному складі: готова продукція на складі підприємства; товари відвантажені, строк оплати яких не настав; товари, не сплачені покупцями в строк; товари, що знаходяться на відповідальному зберіганні у покупців. В сезонних галузях промисловості необхідно враховувати також планові понаднормативні запаси готової продукції на кінець року, що зазвичай покриваються короткостроковими кредитами.

Розрахунок обсягу реалізації та виручки методом прямого рахунку наведено в таблиці 3.1.

^

Таблиця 3.1

Розрахунок виручки від реалізації продукції


Номенклатура

Кількість продукції, шт.

Повна собівартість, тис. грн.

Вартість у вільних відпускних цінах, тис. грн.

у тому числі

Вартість без акцизного збору і ПДВ, тис. грн.

Прибуток (+) або збиток (-), тис. грн.

акцизний збір, тис. грн.

податок на додану вартість, тис. грн.

1

2

3

4

5

6

7

8

Основна продукція (товарний випуск)






















А

72

576

760,3



126,7

633,6

+57,6

Б

12

180

225,2



37,5

187,7

+7,7

В

24

288

362,9



60,5

302,4

+14,4

Г

48

480

938,9



156,4

508,8

+28,8

Всього основної продукції




1524

2287,3

273,6

381,2

1632,5

+108,5

Всього реалізації основних видів продукції з врахуванням зміни її залишків




1614

2575,3

273,6

585,2

1716,5

+102

Інші види продукції




252










324,0

+72

Загальний обсяг реалізації




1866










2040,5

+174,5


Коли асортимент виробів надто великий, розрахунок плану реалізації можна здійснювати комбінованим методом. Виручку від реалізації основних видів продукції визначають методом прямого рахунку, а для підрахунку виручки від реалізації виробів іншого асортименту використовують укрупнений метод. Для розрахунку беруть товарний випуск за всією номенклатурою залишків виробів, додають до нього залишки виробів на початок планового періоду і віднімають очікувані залишки на кінець планового періоду за відпускними вільними цінами і за собівартістю* (табл. 3.2).


^

Таблиця 3.2

Укрупнений метод розрахунку виручки від реалізації продукції


Показники

Собівартість товарної продукції, тис. грн.

Вартість реалізації продукції за вільними цінами, тис. грн.

в тому числі

Вартість реалізації продукції без акцизного збору і ПДВ, тис. грн.

Прибуток (+) або збиток (-), тис. грн.

акцизний збір, тис. грн.

ПДВ, тис. грн.

Залишок готової продукції на початок планового періоду

48

72,8



10,4

62,4

+14,4

Товарний випуск продукції в плановому періоді

264

400,4



57,2

343,2

+79,2

Залишок готової продукції на кінець планового періоду

60

910,0



13,0

78,0

+18,0

ВСЬОГО

252

564,2



80,6

327,6

+75,6



^ 3. Формування валового доходу


Валовий дохід має велике значення як елемент національного доходу країни – основного джерела формування фінансових ресурсів держави. Будучи кінцевим результатом роботи підприємства, валовий дохід займає одне з важливих місць в системі показників, що використовуються для оцінки економічної ефективності їх роботи поруч з фондовіддачею, собівартістю та рентабельністю. Велике народногосподарське значення валового доходу в економіці країни і разом з тим недостатнє висвітлення в учбовій та економічній літературі його сутності, ролі у формуванні фінансових ресурсів зумовлюють необхідність детального розгляду цієї економічної категорії.

Перш за все необхідно дати визначення валового доходу. Необхідність цього викликана тим, що визначення, які формулюються в сучасній економічній літературі, не розкривають його економічної сутності, а зводяться до поняття розрахункової категорії у вигляді різниці між виручкою та матеріальними затратами на виробництво, що включає заробітну плату і чистий дохід. Однак навіть таке трактування відтвореної працею вартості як сукупності заробітної плати і чистого доходу не завжди відповідає дійсній величині валового доходу, отриманого на конкретному підприємстві. В цьому легко впевнитися на прикладі збиткового підприємства, у якого валовий дохід не тільки не містить чистого доходу, а навіть не забезпечує формування фонду оплати праці в розмірах, достатніх для виплати заробітної плати своєму персоналу.

Твердження, що валовий доход включає в себе заробітну плату і чистий доход, не завжди є правомірними. По-перше, не можна змішувати два різних поняття: заробітна плата і фонд оплати праці. Між ними є зв’язок, але при цьому вони суттєво відрізняються один від одного. Фонд оплати праці виникає в процесі розподілу фактично створеного валового доходу і його величина залежить, з одного боку, від розміру нарахованої заробітної плати, а, з іншого – від абсолютної суми валового доходу. В тих випадках, коли сума фактично отриманого валового доходу менше розміру нарахованої заробітної плати, фонд оплати праці створюється лише в межах абсолютної суми валового доходу, тобто він є меншим за величину заробітної плати, а чистий доход взагалі відсутній.

При визначенні сутності валового доходу потрібно виходити з того, що це відтворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції отримує грошовий вираз у вигляді перевищення виручки над матеріальними затратами. Таким чином, під валовим доходом підприємства слід розуміти грошовий вираз новоствореної живою працею виробничого колективу вартості товарної продукції, що визначається як перевищення виручки від реалізації над матеріальними витратами на виробництво та реалізацію.

За радянських часів визначення валового доходу відповідало Марксовій теорії доданої вартості. К. Маркс, визначаючи сутність даної категорії, писав, що валовий доход є частиною вартості і вимірювана його частина валового продукту, яка залишається за вирахуванням частини вартості всього виробничого продукту, що відшкодовує вкладений у виробництво і спожитий в ньому постійний капітал.

Перш за все, в даному визначенні підкреслюється, що валовий доход є частиною валового продукту (тобто категорією виробничою), яка залишається за вирахуванням частини цього продукту, спожитого на відшкодування процесу виробництва. В той же час вартість цієї частини валового продукту, опосередкована в грошовому виразі, приймає грошову форму і є фінансовою категорією. Таким чином, валовий доход виступає в двох формах прояву: в натуральній і грошовій.

При визначенні сутності валового доходу як фінансової категорії потрібно виходити з того, що це новостворена працею вартість, яка в процесі реалізації продукції набуває грошового виразу у вигляді перевищення виручки над витратами минулої уречевленої праці.

В сучасному фінансовому словнику валовий доход – це сукупний грошовий виторг підприємства, одержаний від діяльності основного, допоміжних, обслуговуючих виробництв підприємства та від реалізації додаткових послуг.

Будучи кінцевим результатом роботи підприємств, валовий доход відображає рівень ефективності їх господарської діяльності. Валовий доход –  це основне джерело формування фінансових ресурсів підприємства і державного бюджету. Не можна ставити знак рівності між прибутком і валовим доходом як показниками, що відображають рівень ефективності господарської діяльності. Прибуток відображає тільки частину новоствореної вартості. А валовий доход визначається величиною всієї новоствореної вартості –  основного джерела національного доходу країни. Використання валового доходу в якості головного узагальнюючого показника ефективності дозволить враховувати реальний економічний ефект, який отримає народне господарство в результаті діяльності кожного підприємства. На відміну від прибутку валовий доход дає можливість оцінити ефективність роботи підприємства з точки зору не тільки його госпрозрахункових, а й народногосподарських інтересів. Перевага валового доходу полягає в тому, що в ньому найбільш реально відображаються такі важливі сторони діяльності, як скорочення матеріаломісткості, підвищення продуктивності праці. Крім того показник валового доходу використовується і для оцінки рівня ефективності збиткових підприємств.


^ 4. Формування прибутку підприємств


Прибуток – найважливіша фінансова категорія, що відображає позитивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і в кінцевому підсумку свідчить про рівень і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення фінансового стану підприємства, інтенсифікацію виробництва при будь-якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємств, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства представляє собою різницю між загальною сумою доходів і витратами на виробництво і реалізацію продукції.

У фінансовому словнику прибуток –  перевищення сукупних доходів над сукупними витратами. Обчислюють його як різницю між валовим виторгом (без податку на додану вартість і акцизного збору) та витратами на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг). Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємства.

Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

В нормативних актах визнання доходу пов’язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат.

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до яких вони відносяться.

Принцип нарахування застосовується одночасно з принципом відповідності, за яким витрати визнаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Порядок визнання доходів показано на рис. 3.2.





Рис. 3.2. Визнання доходів у фінансових звітах


Для визнання доходу повинно відбутись не лише надходження активу або зменшення зобов’язання, але і фінансовий наслідок цих подій, в якості якого виступає збільшення власного капіталу (крім внесків учасників).

Доходами не визнаються:

  • сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов’язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

  • сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;

  • сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

  • сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

  • сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.

Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками.

З метою визнання доходу та визначення його суми розрізняють доход від:

  • реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);

  • надання послуг;

  • використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання відсотків, дивідендів, роялті.

В залежності від виду діяльності розрізняють доходи:

  • від звичайної діяльності;

  • від надзвичайної діяльності.

Крім того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності (див. рис. 3.3).

В залежності від місця виникнення доходу розрізняють доходи центрів інвестицій, центрів доходів, центрів прибутку та загальний дохід підприємства.

Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ІВ), тобто

ЧД = Д – ПДВ – АЗ – ІЗП – ІВ (3.3)





Рис. 3.3. Класифікація доходів за видами діяльності

Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених витрат, доход не визнається, а витрати визнаються як витрати звітного періоду.

Поняття фінансових результатів діяльності трактується в П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”.

Збитки – перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.

Прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати.

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:

  • чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);

  • валовий прибуток (збиток);

  • фінансовий результат від операційної діяльності;

  • прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;

  • прибуток (збиток) від звичайної діяльності;

  • прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.

Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).

Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості.

Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) – це поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені в грошовій формі.

Собівартість –  один з основних економічних показників підприємства і це обумовлює необхідність єдиної методики розрахунку, незалежно від того, де буде використовуватися цей показник: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку.

Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме: Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) від 2 лютого 2001 р.

Згідно з вищезазначеними Методичними рекомендаціями витрати класифікуються за наступними ознаками (див. табл. 3.3).

За центрами відповідальності (місцями виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

В залежності від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).

До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

^

Таблиця 3.3

Класифікація витрат за різними ознаками


Ознаки

Витрати

1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат)

витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби

2. За видами продукції, робіт, послуг

витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію

3. За єдністю складу (однорідністю) витрат

одноелементні, комплексні

4. За видами витрат

витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції

5. За способами перенесення витрат на вартість продукції

витрати прямі, непрямі

6. За мірою впливу обсягу виробництва на рівень витрат

витрати змінні і постійні

7. За календарними періодами

витрати поточні, довгострокові, одноразові

8. За доцільністю витрачання

продуктивні, непродуктивні

9. За визначенням відношення до собівартості продукції

витрати на продукцію, витрати періоду


Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментами, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.

Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні – складаються з одного елементу витрат, комплексні – з декількох економічних елементів.

За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об’єкт).

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути в декількох статтях калькуляції.

За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкту витрат економічно можливими шляхом. До прямих витрат відносяться витрати, пов’язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.

Непрямі витрати –  витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом.

До непрямих витрат відносять витрати, пов’язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі.

За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.

До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.

Постійні – це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові.

Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.

Довгострокові витрати –  це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.

Продуктивні –  передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні – необов’язкові, що виникають в результаті певних недоліків в організацій виробництва, порушення технології тощо.

За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі витрати (матеріали, заробітну плату, амортизацію верстатів тощо), пов’язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).

Витрати періоду – це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.

В сучасних умовах методика розрахунку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) не пов’язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні податкового та управлінського обліку, які не пов’язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, другий – для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.

Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.

Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства – чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.

Формування прибутку підприємства відповідно до П(С)БО представлено на рисунку 3.4.

Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.

Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис. 3.5).





Рис. 3.4. Схема розподілу чистого прибутку

До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.





Рис. 3.5. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку


Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. “Прямий” вплив на величину собівартості продукції, а отже, і прибутку, пов’язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси – адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.


^ 5. Методи планування прибутку


Планування прибутку –  відповідальна частина фінансового планування і важлива ділянка фінансово-економічної роботи підприємства. Планування прибутку відбувається окремо за всіма видами діяльності підприємства. Це не тільки полегшує планування, але й має значення для передбачуваної величини податку на прибуток, так як деякі види діяльності не обкладаються податком на прибуток, а інші – обкладаються за підвищеними ставками. В процесі розробки фінансових планів важливо не тільки врахувати всі фактори, що впливають на величину можливих фінансових результатів, але й розглянувши варіанти виробничої програми, обрати той, що забезпечить отримання максимального прибутку.

Об’єктом планування є планові елементи балансового прибутку, головним чином, прибуток від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою для розрахунку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорів.

Найчастіше для планування прибутку застосовують метод прямого рахунку.

В найбільш загальному вигляді прибуток – це різниця між ціною і собівартістю, але при розрахунку планової величини прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від реалізації якої очікується цей прибуток. Слід розрізняти плановий обсяг прибутку в розрахунку на товарний випуск від прибутку, що планується на обсяг реалізованої продукції. Прибуток по товарному випуску планується на підставі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, де визначається собівартість товарного випуску планового періоду:

Птп = Цтп – Стп , (3.4)

де Птп – прибуток по товарному випуску планового періоду;

Цтп – вартість товарного випуску періоду, що планується, в діючих цінах реалізації (без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок);

Стп – повна собівартість товарної продукції планового періоду (розрахована в кошторисі витрат на виробництво та реалізацію продукції).

Прибуток на продукцію, що реалізується, розраховується інакше:

Прп = Врп – Срп , (3.5)

де Прп – прибуток, що планується по продукції, яка підлягає реалізації в наступному періоді;

Врп – планова виручка від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок);

Срп – повна собівартість продукції, що реалізуватиметься в наступному періоді.

Виходячи з того, що обсяг продукції, що реалізується, в наступному плановому періоді в натуральному виразі визначається як сума залишків нереалізованої продукції на початок планового періоду і обсягу випуску товарної продукції протягом планового періоду без залишків готової продукції, які не будуть реалізовані в кінці цього періоду, то розрахунок планової суми від реалізації продукції прийме наступний вигляд:

Прп = По1 + Птп – По2 , (3.6)

де Прп – прибуток від реалізації продукції в плановому періоді;

По1 – прибуток в залишках продукції продукції, нереалізованої на початок планового періоду;

Птп – прибуток по товарній продукції, що планується до випуску в наступному періоді;

По2 – прибуток в залишках готової продукції, яка не буде реалізована в кінці планового періоду.

Саме така методика розрахунку лежить в основі застосування укрупненого методу планування прибутку, коли легко визначити обсяг продукції, що реалізується, в цінах і за собівартістю.

Другий різновид методу прямого рахунку –  метод поасортиментного планування прибутку. Прибуток визначається за кожною асортиментною позицією, для чого необхідно мати відповідні дані. Це можна побачити в таблиці 3.4.

Укрупнений метод прямого рахунку застосовується на підприємствах з незначною номенклатурою продукції, що випускається. Метод поасортиментного розрахунку використовується при більш широкому асортименті, якщо планується собівартість по кожному виду продукції. Головною перевагою методу прямого рахунку при відомих цінах і незмінних витратах протягом планового періоду є його точність.

^

Таблиця 3.4

Метод поасртиментного планування прибутку


Показники

Виріб

А

Б

Обсяг товарної продукції без залишків нереалізованої продукції на кінець планового періоду, шт.

200

100

Ціна за одиницю виробу, грн.

1800

2300

Обсяг продукції, що реалізується, в діючих цінах, грн.

360000

230000

Планова собівартість одиниці продукції, грн.

1200

1900

Планова собівартість одиниці продукції, що реалізується, грн.

240000

40000

Прибуток від реалізації продукції, грн.

120000

...


Раніше метод прямого рахунку був основним при плануванні прибутку, так як підприємства виходили з однозначно визначеного обсягу реалізації продукції, кола покупців, фіксованих цін. В умовах скритої, подавленої форми інфляції ціни на сировину залишалися практично незмінними. Заробітна плата і амортизаційні відрахування не чинили такого впливу на собівартість, як в сучасних умовах. Розрахунок прибутку був, по суті, похідним показником від обсягу реалізованої продукції і її собівартості. А так як кожне підприємство виробляло встановлену йому номенклатуру продукції, то не потрібно було шукати альтернативних рішень для збільшення суми прибутку.

В сучасних умовах господарювання метод прямого рахунку можна використовувати при плануванні прибутку лише на дуже короткий проміжок часу, поки не змінилися ціни, зарплата та інші обставини. Це виключає його застосування при річному і перспективному плануванні прибутку.

Зміст аналітичного (економічного) методу планування прибутку розглянемо коротко, лише з тою метою, щоб показати його відмінність від методу прямого рахунку. В такому випадку розрахунок ведеться окремо за порівнюваною і непорівнюваною товарною продукцією. Порівнювана продукція випускається в базисному році, який передує плановому, тому відомі її фактична повна собівартість і обсяг випуску. За цими даними можна визначити базову рентабельність Рб:

Рб = (По : Стп) × 100% , (3.7)

де По – очікуваний прибуток (розрахунок прибутку ведеться в кінці базисного року, коли точний розмір прибутку ще не відомий),

Стп – повна собівартість товарної продукції базисного року.

Наприклад, припустимо, що По складає 200 тис. грн., Стп – 600 тис. грн., тоді Рб = (200 : 600) × 100% = 33,3%.

Якщо обсяг товарної продукції планового року за собівартістю базисного року складає 500 тис. грн., то прибуток орієнтовно буде складати: 500 × 33% = 165 тис. грн. В цьому розрахунку враховано вплив першого фактору – обсягу виробництва. Далі розрахунок ведеться в певній послідовності:

  1. розраховується зміна (+/–) собівартості продукції в плановому році. Припустимо, що на основі прогнозу про зростання цін на сировину, збільшенні амортизаційних відрахувань та інших факторів собівартість продукції планового року в порівнянні з базисним зросте на 20 тис. грн.;

  2. визначається вплив зміни асортименту, якості, сортності продукції. Такі розрахунки виконуються в спеціальних таблицях на основі планових даних про асортимент продукції, її якість і сортність. Припустимо, що прибуток зросте за рахунок цих факторів на 25 тис. грн.;

  3. після обгрунтування ціни на готову продукцію планового року визначається вплив зростання цін. Припустимо, що збільшення цін на продукцію, що реалізується, в наступному році може дати 30 тис. грн.;

  4. вплив на прибуток всіх перелічених факторів визначається шляхом їх додавання. Прибуток від виробництва порівнюваної товарної продукції в наступному році складе: 165 – 20 + 25 + 30 = 200 тис. грн.;

  5. тепер слід врахувати зміни прибутку в нереалізованих залишках готової продукції на початок (10 тис. грн. і на кінець планового року (5 тис. грн.): 10 + 200 – 5 = 205 тис. грн.)

На відміну від методу прямого рахунку аналітичний метод планування прибутку показує вплив факторів на величину прибутку, але і він в достатній мірі не враховує вплив всіх змінних умов господарювання на фінансові результати і не забезпечує їх достовірність перш за все через умови господарювання, які постійно змінюються.


^ 6. Розподіл та використання прибутку підприємства


Об’єктом розподілу є балансовий прибуток підприємства. Під його розподілом розуміють направлення прибутку в бюджет і використання на підприємстві та за його межами. Законодавчо розподіл прибутку регулюється в тій його частині, яка надходить до бюджетів різних рівнів у вигляді податків та інших обов’язкових платежів. Визначення напрямків витрачання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, структури статей його використання знаходиться в компетенції підприємства.

Принципи розподілу прибутку можна сформулювати наступним чином:

  • прибуток, отриманий підприємством в результаті здійснення виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб’єктом;

  • прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків, обов’язкових платежів, ставки яких не можуть бути довільно змінені. Склад і ставки податків, порядок їх нарахування і внесення до бюджетів встановлюється законодавчо;

  • величина прибутку підприємства, що залишилася в його розпорядженні після сплати податків, не повинна знижувати його зацікавленості в зростанні обсягів виробництва та покращення результатів виробничо-господарської і фінансової діяльності;

  • прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, в першу чергу, направляється на заощадження, забезпечення його подальшого розвитку, і тільки в іншій частині – на потреби споживання.

На підприємстві розподілу підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишився в розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів.

Розподіл чистого прибутку –  один з напрямів внутрішньофірмового планування, значення якого в ринкових умовах зростає. Порядок розподілу і використання чистого прибутку на підприємстві фіксується в статуті підприємства.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знайти оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення працівників та інші цілі.





Рис. 3.6. Розподіл і використання прибутку


Схема розподілу чистого прибутку представлена на рисунку 3.7.





Рис. 3.7. Схема розподілу чистого прибутку


Кошти на розвиток і вдосконалення виробництва витрачаються на задоволення потреб, які пов’язані із зростанням обсягів виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують зростання і вдосконалення матеріально-технічної бази підприємства.

Конкретно ці витрати представляють собою капітальні вкладення в будівництво нових виробничих площ, реконструкцію підприємств, придбання і монтаж нового устаткування, інші витрати капітального характеру, включаючи природоохоронні і такі, що спрямовані на поліпшення умов праці і техніки безпеки. Це також витрати на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, підготовку та освоєння нових прогресивних технологій та видів продукції.

За рахунок цієї частини чистого прибутку підприємства сплачують заборгованість по довгострокових банківських кредитах на інвестиційні цілі, також по відсотках за ці кредити. Треба пам’ятати, що відсотки за всі інші банківські кредити є елементом витрат на виробництво й обігу, тому з прибутку їх сплата не фінансується.

Однією з потреб виробництва, яка пов’язана з його розширеним відтворенням, є збільшення власних фінансових ресурсів, які вкладаються в запаси сировини, матеріалів, перехідні запаси незавершеного виробництва, готової продукції, товарів, тобто збільшення фонду власних оборотних коштів.

Кошти, що спрямовуються на соціальні потреби, використовується, в основному, на такі витрати, які сприяють соціальному розвитку колективу підприємства:

  • будівництво, реконструкцію і капітальний ремонт житлових будинків і об’єктів соціально-культурної сфери;

  • утримання закладів, об’єктів соціально-культурної сфери (дитячих дошкільних, лікарень, будинків і баз відпочинку, клубів і палаців культури тощо);

  • проведення оздоровчих, культурно-масових заходів, в тому числі придбання путівок на відпочинок і лікування;

  • інші подібні витрати (наприклад, здешевлення харчування робітників і службовців у заводських їдальнях, оснащення клубів, кімнат відпочинку, гуртожитків теле- і радіоапаратурою, іншим обладнанням, придбання подарунків для ветеранів тощо).

Кошти матеріального заохочення використовується для стимулювання зацікавленості працівників підприємства в досягненні високих результатів праці. В даному напрямку прибуток використовується на виплату винагороди за загальні результати роботи за підсумком року, на одноразове преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплату премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги працівникам.

Акціонерні товариства виплачують за рахунок чистого прибутку дивіденди держателям акцій – засновникам і акціонерам.

Резервні (страхові) фонди можуть створюватися за рахунок прибутку підприємствами всіх форм власності для використання на випадок різкого погіршення фінансового становища в результаті тимчасової зміни ринкової кон’юнктури, стихійних лих тощо. Що ж стосується акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та інших господарських товариств, створення ними резервних (страхових) фондів за рахунок прибутку є обов’язковим у порядку і розмірах, що визначається установчими документами.

Прибуток, що залишається у підприємств після сплати податків та інших обов’язкових платежів, може бути використаний також і на інші цілі його власниками або трудовими колективами. Як вже зазначалося, підприємства мають право вкласти свої фінансові ресурси у створення спільних підприємств, в тому числі за участю іноземних інвесторів, придбати акції, облігації інші цінні папери юридичних осіб. З прибутку підприємства можуть перераховувати кошти на спеціально відкриті рахунки благодійних фондів, робити внески установам культури і спорту, громадським організаціям інвалідів тощо. Певна сума прибутку, що спрямована на добровільні внески і благодійні цілі (в межах 4 % загальної суми оподатковуваного прибутку) звільняється від оподаткування.

Нерозподілений прибуток, в широкому розумінні як прибуток, що використовується в діяльності підприємства свідчить про його фінансову стійкість, про наявність джерела для подальшого розвитку.



Фінанси підприємств / Під ред. А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1999. 

Маркс К., Енгельс Ф. Соч. – Т. 25. – Ч ІІ. – с. 409


– –






Похожие:

Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconРозділ 3 Грошові надходження (доходи), прибуток
В системі економічних показників, що характеризують фінансові результати діяльності підприємств, важливу роль відіграють доходи,...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconРозділ 1 Основи організації фінансів підприємств
Тому знання сутності фінансів підприємств, їх функцій, складу фінансових ресурсів, порядку їх формування та використання є дуже важливим...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconТема 1 Основи організації фінансів підприємств Поняття фінансів підприємств, їх зміст, функції
Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється національний...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconРозділ 2 Грошові кошти І організація
Для здійснення своєї безперервної діяльності підприємства повинні мати відповідну кількість грошових активів. Основним джерелом надходження...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconРозділ 4 Оподаткування доходів та майна підприємств І громадян
В основі економічних взаємовідносин держави з господарюючими суб’єктами та громадянами основне місце займають податки. Податки –...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconВиховання високоморального підростаючого покоління
Формування духовної культури особистості та створення умов для вільного формування в учнів власної світоглядної позиції
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconТема Зміст досвіду
...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconПоложення про проведення атестації працівників підприємств, установ, організацій та закладів галузі культури Мінкультури І туризму наказ №44 від 16. 07. 2007 затверджено
Це Положення визначає порядок проведення атестації працівників підприємств, установ, організацій та закладів культури незалежно від...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconТема. Як уникнути впливу паління та наркоманії
Навчальна: продовжити формування в учнів поняття про шкідливі звички, паління,наркотики, вплив паління та наркотиків на здоров’я...
Тема 3 Грошові надходження підприємств. Формування І розподіл прибутку iconIdpzk2010@i ua Формування та історична доля некласичних правових систем Тема Арабський халіфат та система мусульманського права
До 1 – го квітня необхідно виконати індивідуальне завдання номер ( ваш номер у групі) до семінару 1,2,3, 4, 5, 6, 7, 8
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©lib.podelise.ru 2000-2014
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов